Сьогодні нас цікавить тільки сфера
e-commerce, до якої Єврокомісія відносить постачальників
цифрових, телекомунікаційних послуг та радіомовлення (ті, що надаються через Інтернет та "their supply is automated without human intervention") — детальний перелік можна перевірити у ст.7
Регламенту №282/2011. До такого переліку не належать фінансисти, юристи та it-спеціалісти, що надають послуги компаніям. А ось власникам SaaS / PaaS-платформ й онлайн-аукціонів варто звернути на нього увагу, адже вони надають послуги кінцевим споживачам (далі детальніше).
Якщо говорити про товари (goods), питання хто платить, а хто ні вирішується просто: враховується, чи перевищує розмір доходів підприємця визначений державою поріг (наприклад, у Нідерландах це 100 тис.євро),
проте з 2015 року постачальники цифрових послуг, незважаючи на розмір доходів за рік, зобов'язані платити VAT завжди. Зі вступом у дію Регламенту №1042/2013 з 1.01.2015 набрали чинності зміни щодо сплати податку, що є актуальними і зараз, а саме —
місцем оподаткування VAT стало місце отримання послуг / товарів,
тобто місцезнаходження клієнта, а не постачальника.
Логічним продовженням цього правила є застосування ставок VAT країни-місцезнаходження клієнта (наприклад, у Німеччині — 19%, а в Угорщині всі 27%). Згодні, це "трохи" ускладнює оподаткування, адже треба вивчити податкові ставки та правила держави КОЖНОГО клієнта. Важливо, що такі зміни розповсюджуються саме на послуги / товари, що постачаються у форматі B2C — кінцевим споживачам (тобто, до формату B2B застосовуються дещо інші правила).
Звичайно у вас може виникнути питання
— "як взагалі я повинен дізнаватися резидентом якої країни є мій клієнт, які повинні бути підстави, щоб правильно сплатити грошики?" Щоб правильно визначити країну-місцезнаходження споживача, компаніям необхідно збирати та зберігати як мінімум два докази з переліку:
- платіжна адреса клієнта;
- ip-адреса пристрою, що використовує споживач;
- банківські реквізити — місцезнаходження банку;
SIM-карта та код мобільного зв'язку, прив'язаний до неї та інші варіанти доказів ( дивіться повний перелік у п.24f
Регламенту №1042/2013).
Сподіваємося, що пояснювати, що такі дані треба збирати та зберігати навіть після надання звіту не потрібно. Тільки маленьке уточнення — зберігати не менше 10 років та згідно GDPR.