Чому «швидкий експорт» для MilTech досі не працює

Постанова № 875 запровадила спеціальну процедуру експорту оборонної продукції зі скороченими строками та погодженням за умовчанням. Але її запуск залежить від переліків, які досі не оприлюднені, а умови процедури роблять «спрощений» експорт дорогим і непередбачуваним.

Кабмін ухвалив постанову 1 липня 2026 року. Вона набрала чинності 8 липня і діє протягом воєнного стану та шести місяців після його припинення. Постанова затвердила Порядок міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання (далі – Порядок) і змінила постанови № 838 і № 746. Загальні порядки контролю (постанови № 1807 і № 86) діють у частині, що не суперечить Порядку.

До чого застосовується Порядок?

 Порядок охоплює наступний експорт:

•        товарів військового призначення, прийнятих на озброєння або кодифікованих як предмет постачання;

•        товарів подвійного використання, які можуть використовуватися для розроблення, виробництва чи використання таких товарів;

•        товарів поза контрольними списками у випадках статті 10 Закону про державний контроль за міжнародними передачами, якщо вони прийняті на озброєння або кодифіковані;

•        технологій військового призначення та технологій з Єдиного списку товарів подвійного використання.

Продукція без статусу прийнятої на озброєння чи кодифікованої під процедуру не підпадає. Мінімальна сума операції становить 15 млн грн, крім складових частин і комплектувальних виробів.

Вимоги до учасників операції:

Іноземні імпортери, кінцеві споживачі й посередники, а також їхні власники, бенефіціари, керівники й контролери не повинні перебувати під санкціями, бути пов'язаними з тероризмом, перебувати під контролем держави-агресора чи мати пов'язаних з нею власників. Невідповідність контрагента є самостійною підставою для відмови.

Для українських компаній постанова розширила виняток у постанові № 838. Виробники та правовласники технологій, які виконують державні оборонні контракти або включені до реєстру учасників відбору та виконавців держконтрактів, не отримують повноважень на право експорту. Реєстрація в Держекспортконтролі та дозвіл на конкретну передачу залишаються обов'язковими.

СТРОКИ ТА ПОГОДЖЕННЯ ЗА УМОВЧАННЯМ

 Держекспортконтроль ухвалює рішення за 30 календарних днів з дня надходження заяви та повного пакета документів. Паралельно заява йде на погодження наступних органів:

•       Міноборони – 20 календарних днів для товарів і 10 для технологій;

•  СБУ, Служба зовнішньої розвідки та розвідувальний орган Міноборони – 15 календарних днів;

•        державні замовники на запит Міноборони – 15 календарних днів.

Мовчання органу означає відсутність його заперечень, а не автоматичний дозвіл. Рішення ухвалює Держекспортконтроль, і підстави для відмови продовжують діяти.

Два переліки, від яких залежить запуск:

Пункт 5 передбачає перелік держав, до яких можливі передачі (затверджує МЗС), і перелік критичних товарів, експорт яких може загрожувати обороноздатності (затверджує Міноборони). Обидва погоджує Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Переліки оновлюються щокварталу, і Держекспортконтроль зобов'язаний їх враховувати.

Без комісії передачі здійснюються до держав з угодою «Drone Deal». Заяви щодо інших держав, держав під частковим ембарго, критичних товарів і заяви із застереженнями спецслужб розглядаються за участю комісії. Проте Порядок прямо називає включення товару до критичного переліку підставою для відмови. Чи може комісія погодити експорт критичного товару, Порядок не пояснює.

Зважаючи на це, строки також неузгоджені: переліки затверджуються до 1 числа місяця після кварталу, а вносяться на погодження комісії до 5 числа. За буквальним прочитанням перший строк припадав на початок жовтня 2026 року.

За публічною інформацією, переліки не затверджено:

•  у серпні 2026 року констатували, що імплементаційні акти, зокрема переліки, не ухвалені і Порядок повністю не працює;

•      наприкінці вересня за спецпроцедурою не було видано жодного дозволу;

• у вересні Держекспортконтроль повідомив, що механізмів для практичного впровадження процедури немає.

Неопублікований перелік не обов'язково означає незатверджений, тож статус варто уточнювати в Держекспортконтролі, МЗС або Міноборони.

Водночас це не означає зупинення контрольованого експорту загалом, оскільки за офіційними даними РНБО, з лютого 2026 року було видано понад 18 дозволів на експорт готової продукції за звичайною процедурою.

ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ІМПОРТЕРА

 Варто зазначити, що Порядок вимагає державних гарантій країни-імпортера: використання технології без відчуження прав ІВ, реекспорт і подальші передачі лише з дозволу Держекспортконтролю, виробництво в погоджених обсягах, передача Україні інформації про модернізації.

Зміст гарантій стосується технологій, але формально вимога поширюється на всі передачі. Документ входить до обов'язкового пакета, а його відсутність є підставою для відмови. Видає гарантії держава, тож строки від експортера не залежать.

ПЛАТА ЗА ДОЗВІЛ

 Постанова № 746 у новій редакції встановлює плату за дозвіл: 20% вартості товарів для закінчених виробів, 30% для складових частин, 20% вартості для технологій і 20% вартості товарів для реекспорту до третіх країн продукції, виготовленої за переданими технологіями.

•        Технології:

база – вартість усієї продукції, яку можна виготовити за ліцензією, за цінами держзакупівель або за експертною оцінкою, а не ціна ліцензії.

•        Товари:

вартість підтверджують держконтрактом або висновком експерта (пункти 12–13), тож вона може не збігатися з експортною ціною.

•        Сплата наперед:

документ про оплату додається до заяви, повернення у разі відмови Порядок не врегульовує.

•        Треті держави:

пункт 11 окремо вимагає сплати 20% вартості товарів, виготовлених за переданими технологіями. Чи це той самий платіж, що й плата за дозвіл на реекспорт, Порядок не уточнює.

Для готових виробів вартістю 15 млн грн плата становить 3 млн грн. Цей платіж називають однією з головних перешкод для експорту.

Підстави відмови і пріоритет держзамовлення:

Пункт 19 встановлює сім підстав для відмови: недостовірні документи, невідповідний контрагент, санкції, відсутність гарантій імпортера, намір держзамовника закупити товар, включення до критичного переліку, невиконання держконтрактів. Намір закупівлі також дозволяє зупинити вже виданий дозвіл на строк до 30 днів.

Експортера захищають два механізми:

•        письмові гарантії поставки для потреб оборони знімають намір закупівлі як підставу відмови, але їх порушення веде до скасування дозволу; або ж

•        після відмови через намір закупівлі замовник має 30 днів на укладення контракту; якщо його не укладено, повторну заяву з цієї підстави відхилити не можна.

ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЙ

 Порядок розрізняє три моделі: 

1. поставку виробу (дозвіл охоплює лише мінімальний інструктаж), 
2. надання права використання технології без відчуження ІВ, а також 
3. відчуження прав ІВ чи продаж технології, які розглядає Міжвідомча комісія. 

Модель варто визначити до переговорів, інакше контракт може не відповідати дозволу та гарантіям.

Таким, чином, Постанова № 875 дала скорочені строки, погодження за умовчанням і звільнення частини виробників від повноважень на експорт. Але без переліків процедура не запрацювала. Після їх затвердження залишаться плата 20–30%, що сплачується наперед, поріг 15 млн грн, пріоритет держзамовлення та державні гарантії імпортера.

Тому питання не лише в тому, коли з'являться переліки, а й у тому, наскільки «спрощений» експорт справді спрощує вихід MilTech на зовнішні ринки. Підготовку варто починати з юридичної перевірки експортної моделі, а не з пошуку покупця.

Компаніям зараз необхідно перевірити, чи підпадає їхня продукція під дію Порядку, зокрема визначити її статус, категорію та відповідність установленому порогу. Також слід з’ясувати власний статус, зокрема наявність державних контрактів, включення до відповідного реєстру та реєстрацію в Держекспортконтролі. 

Окремо компанії мають вирішити, чи готові вони надавати гарантії поставки, оцінити альтернативні варіанти, зокрема застосування загальних процедур експортного контролю, за якими перші дозволи видавалися ще до ухвалення постанови, або організацію виробництва за кордоном.